понедельник, 14 февраля 2011 г.

Не вірте бабським байкам про стрітенську свічку


о.Віталій Тарасенко

Один священик на свято Стрітення Господа Нашого Ісуса Христа перед самим освяченням свічок сказав дуже строго, але водночас благально: «Не вірте бабським байкам про стрітенську свічку. Бо ходять чутки, що свічка має чудодійну силу. І якщо з нею зробити те і те, то буде те і те. Це все видумка, байки бабські. Це я вам говорю, священик, що освячує ці свічки. Свічка ніякої сили не має!»
Тут всі затихли, а духовний пастир продовжив: «Освячуємо свічки у церкві нашою молитвою і в молитвах на освячення свічок прохаємо про те, «щоб, як запалені свічки своїм світлом розганяли нічний морок, так і наші душі, просвічені Духом Святим, уникали гріховної тьми (сліпоти духовної).»
Стрітенська свічка сильна тим, що є символом просвіченості нашого серця самим же Духом Святим. Символ має зближувати до Бога, а не віддалювати. Якщо цього немає й свічка сприймається просто як обряд або традиція і її ставлять на видному місці і не запалюють для молитви, або й кладуть десь у скриню, то вона втрачає свій зміст і перетворюється на магізм. Магізм віддаляє від Бога і цілої духовності.
Дорогі в Христі, зростаймо у духовній зрілості і зрозуміймо, що не сама свічка має силу, а молитва біля цієї свічки стає сильнішою, бо свічка була освячена спільною молитвою у Божому храмі.
Бог благословить кожну молитву, а на молитву перед Стрітенською свічкою звертає більшу увагу. Сам же Бог сказав, що молитва багатьох має велику силу.
Тому, коли хтось молиться при Стрітенській свічці, то молиться із цілою Церквою, яка і освячувала її та згодилась в тому, щоб молитва всіх нас була вислухана.
Тому, дорога душе, прибігай до Бога у молитві. Хай уста твої шепочуть молитву до Творця, очі хай споглядають ікону, а свічка хай буде мостом єднання, де будуть освітлені світлістю свічки Лик Божий і твій лик.
Це і буде твоє Стрітення, що творить видимим спасіння Твоє, приготовлене перед усіма народами на просвітлення ума твого і душа твоя засвітиться Божою благодаттю.»
Цього ж вечора стояла душа перед іконою, світилась свічка, погляди обох єднались: Бог дивився на людину, людина на Бога. Було мовчання. По-закінченню душа промовила: я так і знала, що я не самотня на цій землі.
Якийсь ангел, почувши це, шепнув: «Амінь».
ИСТОЧНИК:  Духовні роздуми

суббота, 12 февраля 2011 г.

Віднова у Святому Дусі




Про Віднову у Святому Дусі в Католицькій Церкві, розмовляють психолог Людмила Гридковець та священник о. Олег Кондратюк.
Віднова у Святому Дусі - рух в Католицькій Церкві, який виник в результаті Другого Ватиканського Собору під натхненням протестантських харизматичних спільнот. Популярними атрибутами цього руху є молитва на інших мовах, падіння в Святому Дусі, молитва прославлення тощо. Іноді це лякає людей, створює бар'єр нерозуміння та несприйняття. Одні говорять про психологічні маніпуляції, інші стверджують про дари Святого Духа.
Пікнік на узбіччі. Програма Олексія Погорєлова Радіо Марія

ИСТОЧНИК: CREDO

вторник, 8 февраля 2011 г.

Почему Бог не исцелит весь мир?


Фильм «Лурд» ставит вопросы, а отвечает зритель

Картина «Лурд» австрийского режиссера Джессики Хауснер, показанная на 32 ММКФ во внеконкурсной программе «Выбор ФИПРЕССИ» и выпущенная в российский прокат, отражает парадокс восприятия: фильм прочитывается по-разному, иногда полярно, в соответствии с внутренним устроением зрителя, обретая при этом смыслы, которые режиссер в него не вкладывала.
Скорее всего, это стало возможным благодаря тому, что Джессика Хауснер, рассказав историю максимально отстраненно, минимизировала манипуляцию зрителем, позволив избежать однозначной трактовки.
Почему исцелилась она, а не я? Почему страдаю я, а не другие? Об этом, порой молча, а порой вслух вопрошают герои ленты.
Фильм о вере и сомнении заставляет размышлять о духовном смысле физических страданий, а также вызывает мысли о том, насколько непременное ожидание чудес и «нацеленность на результат» исцеления соотносится с истинной верой.

Лурд – городок во французских Пиренеях, где находится санктуарий Девы Марии. Сюда тысячами стекаются паломники, значительная часть которых – инвалиды. Режиссеру удалось убедить местного епископа в серьезности и деликатности своих художественных намерений и получить разрешение на съемки в местах поклонения.
Чуда в «Лурде» ожидают люди, которым не приходится надеяться на врачей.
– Иногда я завидую другим. Тем, которые могут свободно ходить и действовать. Я тоже хотела бы стать здоровой и вести обычную жизнь.
– А что это – обычная жизнь? Ваша жизнь особенная. Любая жизнь такая. Бог сотворил это многообразие. Каждая жизнь – иная, и ни одна не лучше другой. Вы думаете, что те, кто могут ходить, обязательно счастливы? – говорит священник (Герхард Либман), принимая исповедь у молодой женщины Кристин (Сильви Тестю), больной рассеянным склерозом.
Кристин полностью зависит от других людей: все ее тело сковано болезнью. Она переносит страдание с кроткой мудростью, отраженной во взгляде и улыбке. Актрисе пришлось всю роль играть лицом: ведь у ее героини оставалась подвижной лишь голова и шея. Самые тонкие душевные движения объяснялись отнюдь не мимикой, но неуловимой сменой выражений лица и глаз.
В картине много молчания: перед тихим одиночеством болезни, перед тайной внутреннего человека.
Автор выбирает позицию стороннего наблюдателя, и это позволяет фильму жить своей собственной жизнью. Как и в паломничестве: каждый выносит из него свой плод и смысл.
«Лурд», помимо приза Международной федерации кинокритиков ФИПРЕССИ в Венеции -2009, завоевал награду Всемирной католической ассоциации по коммуникациям SIGNIS (за художественные достоинства и исследование темы веры и чуда), а также премию Брайана (носит имя персонажа фильма «Жизнь Брайана»), за которой, как поясняется на сайте SIGNIS, стоит ассоциация рационалистов и атеистов.
Ирина Стовбыра
ИСТОЧНИК   Благовест-инфо