понедельник, 14 февраля 2011 г.

Не вірте бабським байкам про стрітенську свічку


о.Віталій Тарасенко

Один священик на свято Стрітення Господа Нашого Ісуса Христа перед самим освяченням свічок сказав дуже строго, але водночас благально: «Не вірте бабським байкам про стрітенську свічку. Бо ходять чутки, що свічка має чудодійну силу. І якщо з нею зробити те і те, то буде те і те. Це все видумка, байки бабські. Це я вам говорю, священик, що освячує ці свічки. Свічка ніякої сили не має!»
Тут всі затихли, а духовний пастир продовжив: «Освячуємо свічки у церкві нашою молитвою і в молитвах на освячення свічок прохаємо про те, «щоб, як запалені свічки своїм світлом розганяли нічний морок, так і наші душі, просвічені Духом Святим, уникали гріховної тьми (сліпоти духовної).»
Стрітенська свічка сильна тим, що є символом просвіченості нашого серця самим же Духом Святим. Символ має зближувати до Бога, а не віддалювати. Якщо цього немає й свічка сприймається просто як обряд або традиція і її ставлять на видному місці і не запалюють для молитви, або й кладуть десь у скриню, то вона втрачає свій зміст і перетворюється на магізм. Магізм віддаляє від Бога і цілої духовності.
Дорогі в Христі, зростаймо у духовній зрілості і зрозуміймо, що не сама свічка має силу, а молитва біля цієї свічки стає сильнішою, бо свічка була освячена спільною молитвою у Божому храмі.
Бог благословить кожну молитву, а на молитву перед Стрітенською свічкою звертає більшу увагу. Сам же Бог сказав, що молитва багатьох має велику силу.
Тому, коли хтось молиться при Стрітенській свічці, то молиться із цілою Церквою, яка і освячувала її та згодилась в тому, щоб молитва всіх нас була вислухана.
Тому, дорога душе, прибігай до Бога у молитві. Хай уста твої шепочуть молитву до Творця, очі хай споглядають ікону, а свічка хай буде мостом єднання, де будуть освітлені світлістю свічки Лик Божий і твій лик.
Це і буде твоє Стрітення, що творить видимим спасіння Твоє, приготовлене перед усіма народами на просвітлення ума твого і душа твоя засвітиться Божою благодаттю.»
Цього ж вечора стояла душа перед іконою, світилась свічка, погляди обох єднались: Бог дивився на людину, людина на Бога. Було мовчання. По-закінченню душа промовила: я так і знала, що я не самотня на цій землі.
Якийсь ангел, почувши це, шепнув: «Амінь».
ИСТОЧНИК:  Духовні роздуми

Комментариев нет:

Отправить комментарий